ДВА ФРОНТИ МИХАЙЛА ТА ВАСИЛЯ ПАВЛЮКІВ
З початком повномасштабного вторгнення російських окупантів на українську землю, чоловіча місія у родині Павлюків була визначена у перші дні.
Старший, Михайло Михайлович, голова сімейства, заявив про свої наміри йти захищати свою землю відверто й безкомпромісно. Суперечити було марно, і сім’я знала про це. Ярий націоналіст, член партії Народного Руху України просто не міг вчинити інакше. Михайло Михайлович, незважаючи на цілком мирну професію в житті, пішов до військ омату добровільно.
— Це обов’язок кожного громадянина України, який прописаний Конституцією України, вважає Павлюк, який навіть не думав ховатися за бронюванням, яке мали фермери.
Весь «удар» прийняв на себе Василь Павлюк, який забезпечив фронт трудовий, поки батько тримав фронт військовий. Земля ж не повинна була заростати бур’янами! Завдяки хорошій фізичній формі, яку все свідоме життя я підтримував, всі труднощі військового життя переношу легко, зізнається Павлюк-старший.
Важко повірити, що стрункий, підтягнутий чоловік у військовому спорядженні найстарший з 600 чоловік батальону, де він несе службу.
Цієї весни Михайлу Павлюку виповниться шістдесят!
— У 2023 довелося побувати у «гарячих» точках, воював за Авдіївку, Нью-Йорк, Торецьк, Лиман. Отримав кілька поранень. Під час лікування у військовому шпиталі в Дніпрі випала рідкісна нагода поговорити про життя, про плани на майбутнє.
— Я радий, що Василь досить швидко освоїв сільськогосподарську науку, і фермер з нього вийшов не гірший, ніж програміст, — жартує Михайло Михайлович, — одна лише прикрість – довелося відмовитись від тваринництва, а це моя улюблена справа.
Дуже сподіваюсь, що це тимчасово, і після війни ми обов’язково відновимо цю галузь, з якої власне, все й починали. Ніби вчора це було, а за плечима вже півжиття.
Подружжя Павлюків приїхало на Дніпропетровщину з Франківська за розподілом. Михайло – молодий вчитель історії у місцевій школі, Світлана – вихователь у дитячому садку. Та скромної вчительської зарплати не вистачало, щоб прогодувати сім’ю, не те, щоб побудувати власний дім. Тоді ж і вирішили започаткувати власний сімейний бізнес. — Нашим порятунком стали п’ятнадцять корів, згадує Михайло Павлюк, — за якими ми не бачили ні дня, ні ночі! Відганяли на пасовище, влітку заготовляли сіно, вночі переробляли молоко на сир і сметану, щоб вранці бути на базарі.
Павлюкам довелося заново освоювати практично нову для себе професію. Сказати, що було важко, значить, нічого не сказати. Зате набутий життєвий досвід – безцінний. Репутація – не надумана, а зароблена власною працею.
Люди оцінили роботящих і чесних господарів, і довірили Павюкам свої земельні паї.
— Сьогодні наше господарство має всю необхідну техніку для обробітку й вирощування традиційних сільськогосподарських культур – пшениці, соняшнику, кукурудзи, – ділиться Михайло Михайлович.
Про те, що справи на трудовому фронті у Павлюка-молодшого йдуть успішно, свідчить той факт, що господарство виплачує найвищу орендну плату в районі. На запитання, як колишньому програмісту вдалося досягти чималих успіхів у сільському господарстві, Василь Павлюк жартома відповідає: «Інтернет в поміч!»
Михайло Павлюк, як і всі українці, мріє про якнайшвидше закінчення війни, і довгими тривожними ночами йому сниться пшеничне поле у золотому колоссі, а над ним – блакитна смужка неба. Мирного неба!
Щиро вітаємо Михайла Михайловича Павлюка з ювілеєм – 60 річчям!
З роси і води Вам, шановний ювіляре!
Міцного здоров’я, життєвого оптимізму й сили духу, родинного затишку й простого людського щастя під мирним небом України.
Ми запрошуємо до співпраці всіх, хто вирощує й купує сільськогосподарську продукцію.
Дніпропетровська область, м. Царичанка
Василь Павлюк, +380957324511
Лариса Несіна,
спеціально для журналу АгроЛюкс