Мрії, розбиті війною, та сила духу Петра Ляховича: шлях від розчарувань до віри у майбутнє

Ось тоді мріям Петра Ляховича судилося збутися – побудувати сучасне овочесховище, запустити автоматизовану лінію з сортування і переробки яблук.
Ми мріємо, щоб українським дрібним і середнім фермерськім господарствам давали державну підтримку, як це роблять у Європі. Ще одна надія Петра Ляховича розбилася об рифи сьогодення. Він покладав великі сподівання на промисловий регіон сусідньої Донецької області, що територіально межує з кордонами господарства. Мінімальні транспортні витрати, густонаселений шахтарський край могли б розв’язати проблему з реалізацією, якби не війна…
Одним розчерком пера вона перекреслила практично все.
- Навіть прості підрахунки не на нашу користь, — констатує Петро Васильович.
- Вкласти вісімсот тисяч, щоб одержати двісті, — це не про економіку, це про неефективність і недоцільність подальшого господарювання.
- Тому сад доведеться викорчовувати, — через силу в голосі ледь видихає неприємне зізнання Ляхович. Можна було б діждатися кращих часів, якби в господарстві було фруктосховище, давня заповітна мрія фермера, але вона так і залишилася мрією.
- Отримати грант на його будівництво дуже нелегко. Пільговий кредит нам, як невеликому фермерському господарству, отримати теж складно, — констатує Петро Васильович.
Вихід?
Він хоч ледве жевріє в кінці тунелю, але є. Господарство займається традиційним землеробством, вирощує зернові, соняшник. Попри складні погодні умови, а Межівщина знаходиться у зоні ризикованого землеробства, тут зібрали по 25 ц/га пшениці й 15 соняшника. З огляду на те, що перший дощ випав у кінці травня і до кінця жовтня його взагалі не було, можна дивуватися, що взагалі є врожай.
Та попри доволі скромні статки, Петро Васильович активно допомагає нашій армії.
- Наступного дня після вторгнення, він оголосив про те, що організовуває сили тероборони. Так була створена рота тероборони, забезпечення якої взяв на себе Петро Ляхович.
- Ми регулярно відвідуємо наших хлопців на передовій, веземо техніку, автівки, пересувні станції, ну і, звичайно, домашні смаколики — як же без них. — Не розумію, як у такий час можна займати позицію «Моя хата скраю», — щиро дивується Петро Ляхович.
- Бо коли лихо прийшло у сім’ю, треба як ніколи триматися купи, бути разом.
Ми бажаємо всім, щоб життя було наповнено яскравими моментами, і все складалося саме так, як задумано. Повірте в себе, в свої сили і крокуйте вперед до нових перемог і досягнень!
Інтерв’ю підготувала Лариса Несіна,
спеціально для журналу «АгроЛюкс».